santia
Подколодный Замполит ©
Уж на что я по большей части равнодушна к Марвелу и его порождениям, но одного не отнять: по нему есть совершенно офигительные вещи! Читать всем, даже тем, кто не знает языка (если что неясно - я переведу).

01.12.2015 в 22:01
Пишет Mister_Key:

Внеконкурсная выкладка
Это условно рифмованное баловство, написанное для Рия Ареи, великодушно разрешившей поделиться им с общественностью.
Ретеллинг марвел-муви, украинский язык, попытка подражания Котляревскому.
Рейтинг детский, кэпостарк, потуги на юмор.
Автор - Mister_Key
Бета - Мирцам



Месникіада.

Частина перша. Перший Месник.


***
Стів Роджерс, гарний та білявий,
Був хлопець хоч куди козак,
Хоч народився чахлий, млявий
Та зроду не ходив в кабак.
Але коли війна настала
Та фриців лютая навала
Європу почала трощить -
Він сфальшував паперів купу,
Залишив рідную халупу
Та й вирішив піти служить.
***
Його найлепший корєш Бакі
Ти ж бач, подався у вояки
Та дівок по двоє хватав.
Завзятий був до цеї справи
Що й не найти було управи,
І вдень, і вночі блядував.
Але до Стіва не чіплявся,
Над кволістю не насміхався
І як умів, так захищав.
***
Був там такий собі учений,
Що працював немов скажений
І звався Ерскін Авраам.
Робив він сироватку сили,
Щоб Гітлера звести в могилу
та мир вернути народам.
“Здоров будь, хлопче, як ся маєш?
Як знову кашляєш та чхаєш,
То є для тебе завдання.
Ми з тебе зробимо вояку
Такого, щоб від переляку
Тікали німці навмання.”
***
На це Стів зараз зголосився,
Забрався у залізний чан,
Тихенько в ньому причаївся -
Такий, бач, був Аврамів план.
Був там ще парубок з вусами,
Що дівкам снились по ночах -
Високий, гарний, ще й з грошами,
Немов той східний падишах.
Йому відсипало від долі
Талантів та нахабства враз,
З Аврамом він робив доволі
Та був механік водночас.
***
Швиденько Стіва прикрутивши
Та сироваткой напоївши,
Шайтан-машину запустив,
І, кришкой чана міцно вкривши,
Собі та Ерскіну налив.
Тут в чані миттю закипіло,
Почало борсатись, скавчать,
Завило та запузирило,
Що лячно й поряд постоять.
Але коли скінчилась чвара,
Над чаном здійнялася пара
І вийшов Стів такий козак,
Що навіть той багач вродливий,
Розбещений та нецнотливий -
І той ледь-ледь не впав навзнак.
***
“Здоров був,” - каже, - “ти, козаче.
Я бачу, нелихої вдачі
Ти в мамки й татка удався.
Тобі я, Роджерсе, такую
Новітню зброю побудую,
Щоб прохопила всіх трясця.
Бо я є Говард Старк великий
І полюбляю бити пики
Усім, хто ГІДРУ розплодив.
Такий ось пацифізм вважаю
Найкращим для родного краю
Та ділом слово доводив.”
***
Та ГІДРА, скажемо до речі,
Була загоном ворожнечі
До всього, що у світі є.
Таємна, гидка, всюдисуща,
Та ще й, паскудо, невмируща -
Така мерзотна, що аж тхне.
В ній заправляв Червоний Череп.
Колись і він ученим був,
Та переплутав щось в вечері,
А може, формулу забув -
І замість людської істоти
Таким чортякою зробивсь,
Що навіть щирі патріоти
Від страху лютого тряслись.
***
“Завжди готовий,” - Роджерс каже,
Цнотливо штані підтягнув
(Бо натовп був - як в Ермітажі)
І мабуть, ще б чогось утнув,
Та здійнялася стрілянина:
Проліз до бункеру вражина,
Той ГІДРИ капосной шпіон,
І Ерскін впав, на місці вбитий,
А Роджерс наш несамовитий
Рвонув за вбивцею вдогон.
***
Та той, проклятий, мав отруту
У дірку в зубі запихнуту,
І проковтнув її нараз -
Такі були у ГІДРИ нрави:
Як бачили, що кепські справи,
То вмерти мали за наказ.
***
Була там дівка молодая,
Звалася Пеггі. Із лиця
Така гарнюща, ніби з раю,
Та й норовом не як вівця.
Стріляла, хлопців вправно била,
Коли нечемами були,
Така ж вона, жіноча сила,
Що в пику влучить будь-коли.
***
До серця Стіву так припала,
Що й сили вирватися зась,
Всіх залицяльників прогнала
Та на війну усе рвалась.
Але не сталось, як гадалось,
Бо фемінізму не було,
і неподобством се вважалось,
Й позором на усе село.
***
Такі часи були невдалі!
Та й Стіву самому ніяк
З генштабу дурні не давали
Потрапити до тих вояк,
Де воював друзяка Бакі,
Де фріцам надирали сраки
І де усьо було ніштяк.
***
Замість того політик хтивий
Його в героя нарядив -
Десь роздобув вбрання красиве,
Щоб файно Стів собі ходив,
Щита йому пофарбувавши
Та вузькі штані відшукавши,
У шоу-бізнес відрядив.
***
“Служи ти, синку, батьківщині,
Та вправно гроші заробляй,
І доляри, і копійчини
Старанно з глядачів збирай.
Тебе любити будуть люди
Та гроші потечуть рікой,
Підкресли біцепси та груди -
Потрібен нам такий герой!
***
Най кожна домогосподарка
Вві сні тебе цілує жарко
Та акції у нас купля.
Нехай простий американець,
Побачивши з тобою глянець,
Відсипле нам хоч пів рубля.
Се буде й армії на користь,
Й мені служитимеш за совість,
Бо в Білий Дім я, бач, хочу.”
Так потому воно і склалось,
Та сил у Стіва не зосталось -
Наївсь дурнею досхочу.
***
Аж тут і звістка прилетіла,
Що ГІДРА вкрай оскаженіла:
Червоний Череп, сучий син,
Якусь такую має зброю,
Що вжарить всіх, як греки Трою,
Й Європу кине через тин.
***
Ще й Бакі якось не вберігся,
Врага здолати не спромігся
І в полон втрапив. Як полин,
Гірка та звістка Стіву в роті.
“Чекай-но”, - каже. - “У нагоді
Мені віднині стане щит.
Нехай хто хоче їде в тури,
В тилу закручує амури
Та зберігає реквізит.
***
Мені тепер немає сили
Без справжнього лишатись діла,
Допоки Череп не убит.”
Сказавши так, підперезався,
Узяв і щит, і пістолет,
Терпець бо у нього урвався,
Позичив в Старка кулемет,
І самого його пілотом
Собі без сорому забрав -
Бо Говард з новим самольотом
Так панькався, що ледь не спав.
***
І Пеггі також не зоставив,
Своєї вдачі не проґавив
І навіть в губи вцілував.
Вона йому не нарікала,
А навіть зовсім навпаки -
До серця палкого припала
Й відповідала залюбки.
“Оце побачиш гарну дівку
І тільки схочеш запросить
Або до родичів в домівку,
Або фондєю пригостить -
Аж тут і облизня впіймаєш”, -
У вуса Говард промовля, -
“Й синицю втратиш, й не спіткаєш
У небі синім журавля”.
***
Гриміли вражії гармати,
Вищали кулі, аж гуло,
Крізь нишпорили вражі кати,
Та Стіву рівних не було -
Дістався клятої фортеці,
Хоч і бував у небезпеці.
Багато хлопців полягло
На підступах до тої брами,
Багато згинуло шляхами
До місця, де чаїлось зло.
***
Мури високі підіймались
До неба майже; стогін плив
З проклятих стін, де мордувались
Ті, хто голів не похилив.
Почувши стогін розпачливий,
Від люті Стів забув і страх,
Пішов у темряву сміливо
З прокльоном тихим на вустах.
Десь там, в гнітючих казематах,
Немов в безжалісних лещатах,
Скупчились в’язні у пітьмі.
До них Стів хутко підібрався,
“Чи Бакі бачили?” - спитався.
“Шукай”, - сказали, - “у труні.
***
Тут є такий злостивий дохтур,
Що робить досліди із тОртур
Та править службу сатані.
У нього Бакі. Стережися,
До нього втрапить боронися,
Бо люди, бач, не кам’яні.”
***
Ключа від страшної могили
Стів швидко в’язням передав,
Щоб ради дать собі зуміли
Й за Бакі почимчикував.
Таких страхіть він надивився
І стільки раз із ГІДРОЙ бився,
Що і за подвиг не вважав.
***
Аж ось побачив Стів комору,
А коло неї ще потвору
Страшну, неначе смертний гріх -
Товсте, маленьке та лупате,
Таке незграбне та пузате,
Що гірше було від усіх.
Ото і був той бісів знахар,
Що вірно Черепу служив,
(Його зрифмуємо ми з “нахер”,
Бо він, сволота, заслужив).
***
Прожогом він майнув від Стіва,
П’ятами хутко накивав,
А той пішов собі сміливо
В пітьму, де Бакі бідував.
Той весь аж очманів від дива:
“Яка ж”, - говорить, - “мить щаслива,
Що ти мене тут відшукав.
Ти що утнув з собою, друже,
Що став такий до біса дужий,
Немов стероїди приймав?
Чи, може, я змарнів в полоні
Та помиршлявів у неволі,
Що зростом менш від тебе став?”
***
Лишень зібрався Стів сказати,
Що як біда прийде до хати,
То й нетямуще дитинча
Піде без страху воювати,
Не дремене навтікача,
А стане неньку боронити
Та ворогів сумлінно бити -
Аж тут, як чорт з могорича,
Постав з пітьми Червоний Череп,
Засяяв іклами із щелеп,
Зловтішно, падло, регоча.
***
Такий страшний, немов нечистий,
До друзів руки простягав,
Неначе їх хотів із’їсти,
До Стіва з Бакі почовгав.
Якби сам чорт поліз із пекла
Та це страхіття угледів -
І в того б шкіра вся запекла,
І як на місці б не зомлів,
То кинувсь би назад прожогом
Та заховався під порогом
І з переляку затремтів.
Трусився б тишком та жахався,
Назовні більше б і не пхався,
І там тихесенько сидів.
***
Без балачок та теревенів
Стів Шмідта розпочав гатить,
Від люті ледь не поскаженів,
Хотів у землю вколотить.
Вдаряв, клепав, разив і стукав,
Тарахкав, буцав і шмагав,
Періщив, духопелив, лупав
Та гаряченьким частував.
Чубив, чухрав, гамселив, шпарив,
Дубасив, грів та молотив,
Кулачив, бемкав, товк та шкварив,
Ледь голову не розтрощив.
Такого видав прочухана,
Так ребра всі порахував,
Що Череп той від капітана
Прожогом кинувсь та збіжав.
***
Але не скінчилась робота,
Бо поряд ще була мерзота,
То нею друзі й зайнялись -
Зламали міцнії ворота,
Розбили ГІДРОвського дзота
Так, що аж стіни затряслись,
Звільнили купу полонених,
Та з тих підвалів прочинених
До батьківщини зібрались.
Іти прийшлося їм довгенько,
Та Стів, як справний козаченько,
І тут в дорозі не баривсь.
***
Як Пеггі Стіва угледіла -
Немовби відростила крила,
Назустріч кинулась стрілой,
Бо в грудях радість так бриніла,
Що аж котилася сльозой.
А Стів, хоч зустрічі був радий,
Ізнов зібрався в бій кривавий,
Не було спокою йому -
“Я”, - каже, - “сорому прийму,
Якщо не зроблю всеї справи.”
Зібрались в’язні у юрму,
Та Бакі встав поперед лави.
***
“Хоч в пекло, аби за тобою,” -
Він Стіву каже. - “У двобою
Ніхто із нас не підведе,
Пощади ворог не діжде,
Поки не вкриється землею
Та не розсиплеться іржею,
Та прямо в пекло попаде.”
“Тобі моя велика дяка”, -
До нього Роджерс відмовля, -
“Я знав завжди, що ти вояка,
А не безсиле немовля,
Збирайтесь, друзі, до загону -
Підем до вражого кордону,
Най нас Господь благословля.”
***
Хоробро ГІДРУ хлопці били,
Ні разу задніх не пасли ,
Повсюди виродків лупили,
Що аж до Хранції дійшли
Або до того, Ліхтенштейну.
З собою ковбасу трофейну
Та пляшку гіркої несли,
Бо готували штурм останній
І на наступному світанні
Хотіли святкувать вони.
***
Навкруги гори та смереки,
Немов Карпати різдвяні -
Та повно було небезпеки:
Повсюди скелі крижані,
Глибокий сніг та прірви грізні,
Підступні пастки, грізьби різні
Та інші капості страшні.
***
У цій ущелині засідку
Було би гріх не влаштувать -
Послали хлопців у розвідку
Та й умостилися чекать.
Аж бачать - їде вражий потяг,
Так швидко мчить, аж гул іде,
Здіймає за собою протяг
Та страшним голосом гуде.
***
Його ж бо хлопці і чекали,
Не задарма взуття топтали.
У потяг швидко вірвались
Та стали бити ГІДРУ сучу,
І перемогу неминучу
Завзято наближать взялись.
***
Тут ось і трапилося лихо -
Чи пляшка лишньою була,
Чи потяг клятий рвучко їхав,
Чи доля криво пролягла -
Зірвавсь зненацька в прірву Бакі,
Не встигли виручить друзяки,
Лиш тільки крикнути зумів -
І в хижу річку крижаную,
У прірву страшную та злую
Як птах безкрилий, полетів.
***
За ним Стів дуже побивався,
Переживав, що аж не спав,
Що вірний друг отак зірвався,
А Стів його не врятував -
Але часу було замало,
Хоч серце з жалю і стогнало,
Але ж війна була навкруг.
“Ти”, - каже, - “не пропав безслідно,
За тебе я помщуся гідно,
Мій перший та найліпший друг.
***
Тебе, як Ахіллес Патрокла
Хотів би, друже, поховать,
Щоб в кожного рубаха змокла
Тебе сльозами обмивать,
До неба щоб дісталась туга
Моя, що я лишився друга,
Але мене б ти не простив,
Якби із жалю та скорботи
Покинув я врага бороти
Та Черепа живим пустив.
***
За тебе я йому віддячу
Від всього серця, так добряче,
Щоби і в пеклі ще тремтів.”
По вітру Роджерс слів не кидав,
За кожнеє відповідав,
Він вражу схованку розвідав
І ще удосвіта напав.
Так діяв ревно та старанно,
Так ГІДРУ шкварив невблаганно,
Що клятий Череп аж спітнів.
І лаявся, і упирався,
Що було сили відбивався -
Та здужать Стіва не зумів.
***
“Чекай-но”, - каже, - “вражий сине,
Якщо твій рідний край загине -
Побачимо, чия взяла!”
Схопив з собою що спромігся,
В літак воєнний погрузився,
Страшная лють його пекла.
З собою Череп мав ракету,
Щоб весь Нью-Йорк розпорошить
Чи, може, навіть всю планету
На дрібні скалки розтрощить.
***
Ще був у нього куб космічний,
До біса дивний, аж магічний -
Від нього силу Череп брав.
Оце й була таємна зброя,
Щоб вбити кожного героя,
Що проти Черепа повстав.
Та проти Стіва арсеналу
На всій землі не існувало -
Він миттю на літак попав,
І в справах теж не забарився -
Так пику Черепу натовк,
Що той із гонором простився
І вив, неначе драний вовк.
***
Схопивши куба, намагався
Востаннє Стіва угатить,
Відчайдуш борсався та рвався -
Не хтів, бач, за гріхи платить.
Та куб, що мерехтів тихенько,
Враз блискавкою хорошенько
Підсмажив Шмідта, мов шашлик.
Той заволав у всю горлянку,
Як півень о четвертій ранку,
І назавжди із світу зник.
***
Але ж літак ішов на Штати,
Північний вітер завивав,
І пізно було ради дати
Ракеті клятій. Час спливав.
Узяв Стів важеля у руку,
Та вирішив прийняти муку
За безневинних громадян.
Дістав з кишені Пеггі фото,
Та вниз, у крижане болото
Свій спрямував аероплан.
***
Оце така героя доля -
Не обійдеш її шляхів,
Буває гірша, ніж неволя.
Себе віддати за братів
Вона суворо вимагає,
Ніхто її не оминає,
Хоч як би жити восхотів.
Стів навіть хвильки не вагався
І смерті злої не уник,
Але в історії зостався,
З людської пам’яті не зник.
***
Не було жодної дитини,
Яка б не бачила світлини
Героя, красеня того.
Він в снах палких дівчатам снився,
На перших шпальтах опинився,
І кожен знав в лице його.
За Стівом дуже побивались
І Говард, і увесь загін,
Його розшукувати взялись,
Пірнали до морських глибин,
Але він щез, мов сніг у квітні,
Всі пошуки були безплідні
У краю криг та хуртовин.
***
І Пеггі щиро сумувала
І довго-довго дівувала,
Одним лиш тішилась вона:
Повсюди ГІДРУ полювала,
Безжально вилупків карала,
Була, бач, серцем вогняна.
Щоб втішить подругу у смутку,
Старк взяв частину із прибутку
Й нову агенцію зробив.
Власноруч записав в уставі,
Щоб справи брали лиш цікаві,
І щоб той Щ.И.Т. не ґав ловив,
А пильнував усю мерзоту:
І потойбічную сволоту,
І власних виродків давив,
Щоб зберігав народу спокій
По всій Америці широкій
І за порядком щоб дивив.
За закладом дививсь уважно
І Пеггі, подругу відважну,
В Щ.И.Т. працювати запросив.

Частина друга. Тор.

***
Багацько всякого поганства
Щ.И.Т.у агенти ізнайшли,
Без балачок та ошуканства
Працюючи по всій землі,
І так воно і йшло до часу,
Але ж на Землю нашу ласу
Здалека ворог поглядав -
У величавому Асґарді
Були й самі йому не раді,
Та Локі на докори чхав.
***
Сам був він родом принц асґардський,
Молодший із двоїх братів,
Примхливий, хтивий, чудернацький,
І завжди царювать хотів,
Але у Одіна первісток
Був не тепличний, бач, любисток,
А непохитний мужній Тор.
Наснагой в батька він удався,
Напастей всяких не боявся
І був міцний, немов явор.
***
Коли якеєсь зле паскудство
Грозило винищити людство,
Ганяв він від Землі потвор.
Тож Тора люди всі любили,
Йому молитви возносили,
Так і потрапив у фольклор.
***
До хвілосОфії не схильний,
Але напрочуд хлопець сильний,
Він завжди Асґард захищав,
І говорили у народі,
Що стане Асґарду в пригоді
Той, що слабкіших рятував.
***
Стрункий, величний, золотавий,
До справи бойовой не млявий -
Такий був старший царський син.
За зброю Молот мав чудесний,
Із криці чистої небесной,
Та кидав блискавки з хмарин.
***
Здавалося б, з такою вартой
Боятись нападу не варто -
Ніхто не влізе через тин.
Та Локі, хитрий, як лисиця,
Знав, де у Асґарді скарбниця
І як дістатися туди.
Підмовив йотунів підступних
Піти до стін до неприступних
Й вчинити Асґарду біди.
***
В скарбниці тій Ларець магічний,
Скарб дорогий та споконвічний
Всебатько Одін зберігав.
У йотунів його відбивши
Та від усіх світів укривши,
Нікому в руки не давав.
Бо той Ларець був вкрай могутній.
Багато лиха наробить
Могли б з ним велетні підступні,
І навіть Ясеня згубить.
***
Його до рук прибрати знову
Всі йотуни жадали вкрай,
І, влаштувавши з Локі змову,
Пішли крізь ясний небокрай,
А Локі, підлий сучий сину,
Їм ледь не двері відчинив,
Асґарду у важку годину
Ножа у спину устромив.
***
Та Тор всеможний був на варті,
І був свого прозвання вартий -
Він звавсь в народі “Громовик” -
Так йотунів удухопелив,
І так їх славно ізметелив,
Що велетням прийшов гаплик.
***
Але в гарячці бійки лютой
Спинитись вчасно не зумів -
Нечистий, бач, його поплутав,
Аж в Йотунхейм його завів.
А там був цар Лафей жахливий,
До справи ратної дбайливий,
Весь синій, наче баклажан,
З очима, мов з печі жарини,
Й натурой дикої звірини,
Таким ось був йотунський пан.
***
Тор, не відхекавшись від бою,
На нього кинувсь відчайдуш,
Але Лафей стояв горою
І з місця навіть ані руш.
Прийшлося Тору кепсько дуже,
Лафея подолать не здужав,
Прийшов би тут йому кінець,
Та не спізнилась допомога,
І у ворожого порога
З’явився Одін Всеотець.
На сина мав багато люті,
Та не покинув Тора в скруті
У нетрях крижаних фортець.
***
Лафей, йому віддавши Тора,
Лиш тільки поглядав суворо
І пари з рота не пустив.
Знав сам, що дітям докоряти
Заведено у рідній хаті,
А за поразку - й поготів.
***
“Чи я казав тобі, що можна
Йотунське плем’я плюндрувать?
Що то затія є безбожна?
Мого наказу нехтувать?!
За те тобі призначу кару,” -
Всебатько Одін говорив,
І за страшну такую свару,
Що Тор з гарячки учинив,
Він сина відіслав в вигнання,
Без щирого без покаяння
Додому не велів вертать.
Ще й Молота, славетну зброю,
Так кинув владною рукою,
Що годі було відшукать.
***
Отак бо Тор і опинився
На нашій матінці-Землі,
З небесних далечінь звалився
В сухі пустелі кам’яні.
Але не тільки саксаули
Та лячні тварі-тарантУли
В пустелях мешкали отих -
Там експедиція тинялась,
Що астрономієй займалась,
Та пошуком чужих світів.
***
Їм майже на голову з тучі
Бебехнув бідолаха Тор,
Здійнялись блискавки тріскучі
І згасли в мареві іскор,
І все ученеє кумпанство,
Враз розгубив научне чванство,
Сховалось швидко за бугор.
***
Та звичка лізть в усі шпарини
Заради пошуку причини
Та здобуття нових ідей,
Їх з-за бугра повитягала,
Дійти до Тора спонукала
Та роздивитися трофей.
***
Тор здався їм непоясненним,
Чудним та зовсім незбагненним,
Хоч дисертацію пиши -
Його з собою вчені взяли,
Найближчі плани поміняли
Та в місто ближнєє звезли.
***
Тор перед долей не схилився,
Оговтавсь, із людьми здружився.
Хотів він Молот повернуть.
Його шукати хутко взявся,
А Молот той, ти бач, валявся
В глибокій вирві. В довгий путь
Пустився Тор, не забарившись,
І труднощам не підкорившись.
***
Але і Щ.И.Т. не воловодив,
А швидко Молот відшукав
Дослідження із ним проводив
Й навколо базу збудував
Таку секретну, що нівроку -
Зробить не можна було кроку,
Щоби про то не було знать.
Потрапив Тор в халепу знову -
Лиш тільки він зайшов до схову,
Та взявся Молот підіймать -
З’явилися Щ.И.Т.у агенти,
Спитали в хлопця документи
І увели, щоб допитать.
***
А в вільнім Асґарді тим часом
Все гірше й гірше справи йшли -
Друзяки Торові всі разом
До трону Одіна пішли,
За Тора, бач, просить хотіли,
Зайшли - і ледве не зомліли:
На троні Локі засіда.
“Всебатько”, - каже, - “так стомився,
Що міцно спати завалився,
Такая ось у нас біда.”
***
А сам глузує, покруч хтивий,
Вертати Тора не дає,
Довів Всебатька до могили
І за царя себе вдає!
Цього йому здалося мало,
Хотів він Тора допекти,
Щоб до живого аж дістало
І не було куди втекти.
***
Пішов він крадькома з господи
Та Тора хутко відшукав -
Того так облягли негоди,
Що ледве дихав, не вставав.
Тут Локі братові помстився
За все лихе, що в серці мав.
Таких дурниць наговорився -
І що Всебатько, бач, сконав,
І що Всематір не бажає,
Щоб Тор додому повертавсь,
Що порятунку той не має,
Що Асґард його відцуравсь -
Такої маячні наляпав,
Такого казна-що наверз -
Простодух Тор ледь-ледь не плакав,
І так тремтів, немов замерз.
***
“Пробач мені, мій брате любий,
Як обходивсь з тобою грубо
Та над тобой смішки справляв.
І як пробачить будеш в змозі
Образи давнії небозі
І як тобі я дошкуляв -
На мене, брате, кинь хоч оком
З палат у Асґарді високом.”
Так Тор до брата промовляв.
***
Це каяття немовби медом
По серцю чорному лилось.
Таким вже Локі був нетребом,
Та не по його, бач, збулось.
Він думав Молота підняти
І вже навічно панувати -
Такий ось був зрадливий план,
Та де там! Тужився, старався,
Та Молот навіть не піднявся -
До нього мати міг талан
Лиш той, хто був душею гідний
Та совістю не жалюгідний.
***
Спіймавши облизня такого,
До Йотунхейму крижаного
І до Лафея Локі втік.
“Агов, пан-йотуне славетний,
Я є принц Асґарду шляхетний,
Настав моєї слави рік.
Твоїх я йотунів покликав
До хати батька свойого,
Біду на асів я накликав
І майже вже досяг свого -
Іди ж до світлої палати,
Де батько ліг відпочивати,
І голову йому знеси.
Віддам Ларця, як зробиш справу
І непочесну, і криваву,
Але такі вже в нас часи.”
***
На це Лафей дав Локі згоду -
На діло чорнеє зібравсь.
Був Локі з ним одного роду,
Такий вже капосний удавсь.
Як знов в Асґарді опинився -
В покоях царських зачинився
І нову капость учинив:
На Землю лагідну, тендітну
Наслав він скруту безпросвітну -
Руйнівника туди пустив.
***
Той Руйнівник був чудо-лицар,
З заліза з голови до ніг,
Така міцна була та криця -
Ніхто його здолать не міг.
Все людство розтрощить безжально
Йому сам Локі наказав,
І той пішов відповідально,
Бо свого розуму не мав.
За ним і друзі Тора вірні
Пішли до ясної Землі.
***
Наказу Локі непокірні,
Блукать не стали у імлі,
А зараз же на допомогу
Із золотого із чертогу
Пішли, щоб людство захистить.
Всю правду Тору розповісти,
Умовити на трона сісти,
Допоки Одін міцно спить.
***
Почувши про такую справу,
Тор від скорбот своїх повстав,
Пішов на вірную розправу,
Бо навіть Молота не мав,
Руйнівника зустрів й негайно
Із ним у лютий встав двобой -
Бивсь так, як міг, стояв відчайно,
Не уклонявся головой.
***
Бо щось у Торі помінялось,
До сього був він царський син,
А тут мов сонечко піднялось
Серед заоблачних чужин.
За смертних ладний був померти,
А як почув, що Руйнівник
Не хоче навіть його смерті,
А вірний Локі є служник,
І як наказано, так зробить,
Біди великої наробить
І Землю в порох розітре -
Стрілой метнувсь до лиходія.
Одна була в нього надія,
Що Руйнівник із ним помре.
***
Та той так Тора влучно вдарив,
Що відлетів той шкереберть,
Та хоч би як там міцно вшкварив -
Була далеко Тора смерть.
Він, міцно подих втамувавши
І руку догори простягши,
До себе Молота позвав.
І той почув, надійна зброя,
Яка корилась лиш героям,
Й до Тора відчайдуш помчав.
***
Сам вклався, бач, в хазяйську руку,
Знов за господаря признав,
І, подолавши швидкість звуку,
Руйнівника трощить почав.
Той, хоч який там був несхитний
Та головою непохитний -
Враз розломився на шмати.
Отак, бач, Тор вину спокутав,
Хоч як там Локі брата плутав -
Не зміг лишить його мети.
***
Тим часом до Асґарду в гості
Лафей пан-йотун завітав.
Аж синій був від лютой злості,
Дійшов туди, де Одін спав.
Меча здійнявши крижаного,
Такеє мовив тихе слово:
“Ти, Вотане, мене займав,
***
До царства мого ти чіплявся,
Мені ніколи не здавався
Та сина мойого забрав.
Журись-журися, враже любий,
Коли мене ти можеш чуть -
Тебе мій син довів до згуби,
Такі ось дітоньки ростуть.
***
Чи то і справді Рагнарьока
Ми дочекалися до строку,
Чи кров моя його веде -
Час нам прощатися навічно,
Помреш, на жаль, не героїчно -
Та до Вальхалли дух піде.”
***
Якби Лафей не гаяв часу
Й до справи хутко перейшов,
То Асґарду не було б спасу,
Та що ж за злодій без промов!
Оце Лафея і згубило -
Із темряви, мов із могили,
На нього Локі налетів,
Й ножа йому встромив у спину
У тую страшную годину,
Лафей лиш хекнув - і зомлів.
***
Хоч був Лафей вельми поганий
Та душ багато погубив,
Та син його, мов тхір лукавий,
Лафея все ж перехитрив.
Сконав пан-йотун тої ж миті
І опинивсь у тому світі,
Куди ледь Одіна не звів -
А Локі так радів, що вдача
Була до нього не ледача,
Що всіх він надурить зумів,
***
Що і незчувсь, як грім піднявся,
Біврьост широкий забринів -
То Тор до дому, бач, вертався,
Від гніву аж лицем стемнів.
“Що ж ти тут коїш, Локі-брате?
Чи є для тебе хоч щось святе?
Мне навіщо обдурив,
Всебатька до могили зводиш,
І по Землі нещастя плодиш?
Чи, може, блекоти поїв?”
***
Взяв Локі списа міцно в руку
І так до Тора промовля:
“Ти сам себе втоптав в багнюку,
Змінила, брат, тебе Земля.
Чи смертний люд тобі дорожчий?
Чого ти людство не розтрОщив,
Най Хель тебе благословля?
Весь розім’як, мов бублик в чаю,
Став ніжний серцем, мов дівча,
І я давно вже помічаю -
Чогось тобі не вистача.
Чи перспективи історичной,
А чи то волі політичной.
Побіг, бач, батька рятувать!
Я ж буду царювать як треба,
Прославлю Асґард аж до неба,
Сам буду ворогів карать!
***
Ніхто мені не скаже слова,
Ніхто доріг не перейде,
Прийде отець до тями знову -
А ти все ходиш деінде,
Я ж буду поруч, син слухняний,
Почесной славой осіяний,
Бо йотунів усіх згубив -
Не будуть покидьки ходити
Та лиха Асґарду чинити,
Бо я їх клятий рід ізвів.
***
Тобі я, Торе, заздрив завжди
Й від батька похвали жадав,
Тепер погинеш ти назавжди,
Немовби і не існував,
А я залишуся єдиним
Всебатька найдорожчим сином.”
***
“Із тебе цар, як з мене дівка,” -
Тор братові відповіда, -
“Асґард нам рідная домівка,
І в ньому трапилась біда.
Як хочеш царювать світами -
Пануй над всіми народами,
Але невинних не чіпай.
Не можна ж в цілого народу
Забрати і життя, й свободу!
Війни страшной не починай!”
***
“Ще й як почну,” - немов зміюка,
Йому брат-Каїн просичав,
Схопив свій спис, лиха падлюка,
Й на Тора вихором помчав.
На всякі хитрощі пускався,
То відступав, то вигинався,
І навіть себе клонував -
Але ж і Тор не ликом шитий,
Був у бою несамовитий
І Локі горілиць прижав.
***
Тяжкого Молота поклавши
На серце злеє і брудне,
Та міцно зрадника прижавши,
Побачив діло Тор страшне:
Котилася страшная хвиля
Загуби, лиха і свавілля,
Трощила на шляху світи -
І Землю тихую та ніжну,
І Йотунхейму велич сніжну -
Грозила дощенту знести.
***
Схопивши Молот, відчайдушно
Почав Біврьоста Тор лупать,
Бо думка, бач, з’явилась слушна:
Якщо моста того зламать -
Ізгине Локі злая мара,
Скінчиться Землі страшна кара,
І знов постане мир і лад.
Не буде сліз, прокльонів, горя,
Зійде на небі ясна зоря,
Й Земля розквітне, наче сад.
***
Трусився міст та весь хитався,
Попід ногами аж стогнав,
І якось Локі не втримався,
Зірвавсь з моста та ледь не впав -
За списа свого зачепився,
Від страху й люті аж скривився,
Аж бачить - Всеотець повстав.
До сина голову схиливши
Та сиві брови грізно звівши,
Із жалем сину докоряв:
***
“Навіщо ж ти, моє дитятко,
Такую бучу розпочав?
Все посміхавсь, мов янголятко,
Й ножа за пазухой тримав?
Чого тобі не вистачало -
Чи я любив тебе замало,
Чи шанував не так як слід?
Тепер, мій сину, начувайся,
За зраду серцем щиро кайся
І більш не смій робити бід.”
***
Та Локі так на батька злився,
І що не збулось як хотів -
Розтиснув руку та звалився
В безодню чорну між світів.
Отак і згинув, не скорившись
Та чорним серцем не схилившись,
Зник, ніби зроду не бував,
А Тор й хотів його простити,
Та за руку не встиг схопити,
І довго потім горював.

Частина третя. Месники. Залізна Людина.

***
Про те не знав ні Тор, ні Одін,
Що в глибині отих безоден
Кмітливий Локі не загиб.
Чи Хель саму, безпутний, звабив,
Чи з долей власною злукавив -
Хтозна, що він отам робив,
***
Але з провалля виліз згодом
Й пішов на пошуки пригод.
Отак завжди з лукавим родом -
Насип йому хоч сто негод,
Замкни важкими кандалами,
Зав’яж хоч язика вузлами,
Залиш в тюрмі глибокій гнить,
Товчи хоч головой об стіну,
А все за своє сучий сину,
Нічим його не зупинить.
***
Отак і Локі. Взнав, паскудство,
Що Куб космічний не пропав,
І що над ним мудрує людство,
Щоб силу Куба взять до справ,
І, хутко намудривши плана,
Побіг до чітаурі пана.
Він спосіб дії не змінив -
Хапай рукой чужою жара,
А вже коли почнеться чвара,
Кажи, що поруч проходив.
***
Той чітаурі був страшенний
Й великим військом володів.
Сам майже як Лафей силенний,
І дуже тесеракт хотів.
(Із хвізики спеціялісти
Не можуть ані встать, ні сісти
Без пари замудрьоних слів.
Тож Куба так вони прозвали,
Що і самі ледь вимовляли,
А прості люде й поготів).
***
Оцього куба неземного
Вже вкотре Локі обіцяв.
Він не збиравсь тримати слова,
Але ж і вибору не мав -
Один як підеш воювати,
То будуть поминки справляти,
Та чітаурі військо дав.
“Дивись же, хитрованський сине,
Най військо все моє погине,
А Куба щоб мені дістав!
***
Як схочеш мене надурити -
Добуду навіть із труни,
І будеш плакати, скиглити
У гострих кігтях Сатани,
Благати будеш про прощення,
Та не діждеш, гляди, спасення,
Тож бійся мене надурить -
Іди, трощи світи як знаєш,
Моїх чітаурі вже маєш,
А їм подратися кортить.”
***
Швиденько Локі підхопився,
На Землю прочинив портал,
Як сніг на голову, звалився
На тих, хто з Кубом мудрував.
Когось списом магічним штрикнув,
Комусь в лице закляття крикнув -
Усім зробити лиха встиг.
Ще й вченого собі ухепав,
Що в тесеракті щось кумекав,
Фюіть - і слід його простиг.
***
Усі почали метушитись,
За Локі кинулись вздогін,
Та що вже проку полошитись,
Як капость вкоїв чортів син.
Та жив на світі дядько Ф’юрі,
Суворіший від чорной бурі,
Щ.И.Т.ом наразі заправляв.
Ганяв по місіях агентів,
Чхав на генштаб та президентів
Та всяку кривду виправляв.
***
Як взнав про те, що витнув Локі -
Покинув бункери глибокі
Й рвонув йому напереріз.
А як не зміг злодюжку вцупить -
Став на агентів брови супить
І з льоху витяг свій обріз.
***
“Збирайте Месників докупи,” -
Своїм підлеглим повелів,
“Нехай до штабу тягнуть дупи
Без балачок та зайвих слів.
Бо Локі вже свого добився -
Та щось не вірю, що спинився,
Про нього трохи знає світ.
***
Оце накоїли асґардці!
Оце підклали нам свиню!
Розсілись, бач, в своїм палаці,
Та чхать хотіли на Землю!
А ми тут з їхнім принцом бався,
Бо Куб йому, бач, сподобався
Й життя без капостей нема!
***
Тепер шукай його по світу
Без відпочинку і просвіту,
Щоб пояснити, що дарма
На нашу Землю виліз тхором,
Людей затіяв ображать.
Бо підуть Месники дозором -
Не будеш знать, куди біжать.”
***
Сказавши так, депеш багато
Він розіслав на всі боки,
До праці кинувся завзято,
Почав дзвонить в усі кутки.
Збирав, бач, ціле товариство
Істот предивних та чудних,
І Месниками урочисто
Цих диваків перехрестив.
***
Між ними був від бога лучник,
Своєй майстерності заручник,
Що звався Бартон-Хоукай.
Із луком вірним нерозлучно
І їв, і спав, і цілив влучно,
Такого спробуй, подолай.
***
Була із ним іще дівчина,
Така руда, як маків цвіт,
Струнка та гнучка, мов калина,
Вродлива, мов сама Ліліт.
Ще й норовом як мед із перцем,
І з вірним, хоч не ніжним, серцем,
Наталкою вона звалась.
Сама з Московії втікачка,
Пригод розвідницьких шукачка,
Давно вже з Клінтом повелась.
***
Був там і велетень зелений,
Такий на зріст, як хмарочос,
Із біофізики учений,
Що сіяв круг себе хаос.
Вивчав щось дуже небезпечне
Та гамма-бомбу будував,
І на пізнання безкінечне,
І на військових працював.
***
З експериментом шось не склалось,
Чи в установці шось зламалось,
А в результаті виник Халк.
І доктор Бенер, бідолаха,
Найбільший в фізиці невдаха,
Став лячний, ніби катафалк.
Як хтось чи щось його дратує -
Зеленим монстром оберне,
І так від люті бешкетує,
Що все навкруг переверне.
***
Ще й Тор, як взнав, що Локі скоїв,
Враз приєднався до героїв,
Щоб брата в розум привести,
Забрати Куба неземного,
Та до Асґарду золотого
На суд шляхетний відвести.
***
Але найліпшим видобутком,
Найбільшим козирем в руці
В команді, що зібралась хутко,
Були не боги та стрільці,
І навіть не руда Наталка,
І не могутня сила Халка,
А пара добрих козаків.
Вони всю розпочали справу,
Вони митцю принесли славу,
Жива їх пам’ять між віків.
***
З одним ми добре вже знайомі,
Тепер про іншого скажу,
Як тільки не піддамся втомі,
Усе гарненько покажу,
Бо там є що порозповісти,
Лиш тільки дайте бабі сісти
І філіжанку кави взять.
Отож одного козаченька
Ми взнали вже прехорошенько,
Час і про другого сказать.
***
Коли у крижаному морі
Стів Роджерс славний запропав,
Був Говард в розпачі і горі,
На пошуки людей послав.
Та скільки в воду не пірнали -
Лише всю рибу розлякали,
А Стів немов крізь землю впав.
Та Старк уперся так, що й годі,
І при всілякій при нагоді
Затято Роджерса шукав.
***
Тож треба просто дивуватись,
Як він на всі боки поспів -
І в повнім розумі зостатись
Серед газетних брехунів,
І гарне діло збудувати,
І зброю нову майструвати,
Ще й оженитися зумів!
Хоч то є справа не надважка,
Коли є дівчина і бражка,
І є за що заслать сватів.
***
Єдиного нащадка доля
Йому на вік приберегла,
Але стрункого, мов тополя,
Трудящого, мов та бджола.
Ще й розумом не обділила -
Була йому наука мила.
Усіх прохвессорів затьмарив,
За пояса усіх заткнув,
Наукой й технікою марив
І штук багацько устругнув.
***
Здавалося б, пишатись треба -
То вежу син зведе до неба,
То “Першінг” з ЛЕГО собере,
А то знеструмить ціле місто,
Щось підірвавши урочисто,
Але й старе бува дурне.
***
Отак і Старк запрацювався,
Що ледь без сина не зостався -
Недобрим батьком, бачте, був.
Чи чорна кішка пробіжала,
Чи все робота заважала,
А сина ледве не забув.
***
Тож ріс хлопчина мов бадилля,
Все тільки щось паяв, свердлив,
Всі прикладаючи зусилля
На те, щоб татко похвалив,
А татко гроші заробляє,
Або у казино гуляє,
Або в відрядження умчав.
Отак до ладу й не дожили,
Начисто не поговорили,
Аж тут і чорний день настав,
***
І нагла смерть прийшла в родину
В тяжку недобрую годину,
Забрала Говарда собі.
Тож син його один лишився,
Один, як палець, опинився,
У важких думах і журбі.
***
Та Старк молодший був не промах,
Себе у руки якось взяв,
Поїздив з горя по прийомах,
Батьківську справу перейняв,
До горя якось притерпівся,
Зі зброярами подружився
І став життям багатим жить -
Грошима сипав де прийдеться,
Робив собі що заманеться,
Ще й зброю став таку робить,
Що і рубаки-генерали,
І весь комизливий генштаб
Лише, бач, рота роззявляли,
Як бачили такий масштаб.
***
Та й як, скажіть, не милуватись
Й новою зброєй не пишатись,
Якщо земля навкруг тремтить?
Як від грімкої канонади
Трясуться ворогів армади
І в норах терорист тремтить?
Як тільки грім затих, негайно
Поїхав Старк у далечінь
Та не звезло йому фатально -
Ховався ворог між пустинь.
***
Так налетів, мов вітер чорний,
Розлючений та необорний,
Всю охорону положив,
А Старку так поцілив в груди,
Що кров аж бризнула повсюди,
І сам він ледь зостався жив.
***
Прийшов до тями у в’язниці,
В пітьмі прихованих печер,
І бачить, що у кам’яниці
Лежить, за малим не помер,
З грудей стирчить якесь дротиння,
Заплутане, мов павутиння,
А поруч старий дід сидить -
Брудний, нещасний, горбоносий,
І на вікно очима косить,
А за вікном обріз стирчить.
***
“Ти,” - каже, - “Старк, не полохайся
Та галасу не учиняй,
Лежи тихенько, не совайся,
Спочатку трохи очуняй,
Бо повну грудь уламків маєш,
І без магніту враз сконаєш,
Якого я тобі зробив.
Встромив його тобі у груди,
І скільки працювати буде -
От стільки ти і будеш жив.
***
А нас схопили терористи,
Із “Банди Десятьох Кілець”.
Бодай прибрав би їх нечистий,
Хоч би прийшов до них кінець!”
Не встиг іще договорити,
Аж тут явились сучі діти,
І попереду ватажок.
Плечима стелю підпирає,
І так на в’язнів позирає,
Що аж по шкірі холодок.
***
“Збери мені свою ракету,” -
До Старка каже, - “поспішай,
Відправлю враз до лазарету,
Побачиш знову рідний край,
Все дам, що треба, з обладунку,
Та не побачиш порятунку,
Як мене схочеш надурить.
Одразу взнаєш люту муку,
Таку тобі я дам примуку,
Що й душу, й тіло роз’ятрить.
Тож до роботи, не барися,
Про втечу навіть не зітхай -
За працю сей же час берися,
Собі свободу заробляй.”
***
В такій халепі опинившись,
З життям ледь-ледь не розпростившись,
Хто б опиратися зумів?
Та Старк у батька весь удався,
Обіцянками не втішався,
Оману миттю зрозумів.
Ну хто ж таку важливу птицю,
Якою все життя він був,
Відпустить, взявши у в’язницю?
Тримай, коли вже роздобув!
***
Тож Тоні, трохи відлежавшись,
Почав що сказано робить,
А сам, розпуці не піддавшись,
Чекати став щасливу мить.
Та не чекав її без діла -
Робота у нього кипіла,
Бо гарну він ідею мав.
Зробить собі броню залізну,
Незламну та у бійці грізну,
І знай її тихцем збирав.
***
Ще й дідів винахід поліпшив -
Свою ж ракету розперіщив
І арк-реактора створив.
Той в грудях сонечком світився,
І вдень, і вночі променився,
І серце Старку захистив.
Дід тому дуже дивувався,
Броню збирати помагав,
Бо й сам біжати намагався,
Та сили небагато мав,
А битись вдвох, та ще й зненацька,
То є традиція козацька.
Заведено у козаків
В неволі друга не бросати,
Один одного рятувати,
Тож так і Старк собі хотів.
***
Коли почали терористи
Ракету знову вимагать,
Та ще й, паскудні аферисти,
Тортури всякі обіцять -
Старк допаяв усе, що треба,
Заповз в костюм, мов та амеба,
Й давай на всі боки стрілять.
Піджарив бандюганів купу,
Надер і ватажкові дупу,
І тільки діда в руки хвать -
Аж бач, від рани той конає,
І очі вгору підкотив.
Життя із нього витікає,
І дух до Бога відлетів.

Окончание в комментариях.

URL записи

@темы: humour